Митні домагання

Пропозиції Росії щодо приєднання України до Митного союзу стають раз від разу нав’язливішими та все більше нагадують домагання. Чи сексуальні ці домагання наразі невідомо, проте подібний союз точно виснажить нашу і без того далеку від ідеалу економіку.

Міжнародне економічне співробітництво у глобалізованому світі – річ необхідна. Автаркія є привілеями країн на кшталт Австралії чи Китаю, проте й ці світові лідери намагаються уникати замикання економічних процесів виключно у межах державних кордонів. Що навколишній світ пропонує Україні та що ми можемо запропонувати оточуючим економікам?

Україна вже декілька років традиційно вагається. Зрештою, вагається вона набагато довше, проте за час президентства Януковича держава ніяк не знайде сили обрати: Митний союз чи Зона вільної торгівлі?

Обидва напрямки представляють собою, у першу чергу, ринки збуту для української промислової та сільськогосподарської продукції, нинішньої та перспективної. З точки зору якості та розміру ринку все виглядає гранично зрозуміло:

Митний Союз – 180 млн. населення, середня зарплата на рівні $450.

ЗВТ – 500 млн. населення, середня зарплата на рівні $4 000.

Який з двох ринків більш багатообіцяючий для молодої та голодної української економіки видно.

Із ким дружити економіками міцніше – питання, на яке безглуздо відповідати, апелюючи лише до історії. Економіка виходить не із взаємних образ чи подвигів, але з реального бачення перспективи та цинічної вигоди.

Існують як мінімум декілька пересторог, що необхідно мати на увазі, розглядаючи співпрацю у східному напрямку.

Братня монополія

Не дивлячись на те, що Митний Союз – у першу чергу об’єднання економічної співпраці, стає очевидним, що вхід України до МС суттєво розширить можливості для впливу керівництва Росії на фактично всі процеси в Україні. Проте нерозумно зводити всі вади Митного Союзу до політичного тиску. Для розуміння проблеми МС та України необхідно розуміти природу російської економіки. Олігархічний характер поєднується із суттєвим тяжінням до монополізації. Зрештою, враховуючи повну залежність бізнесу від Кремля (навіть олігархів найвищого рівня), можна говорити про державну монополію. Саме вище керівництво країни здатне не лише встановлювати правила гри, але й напряму втручатися у діяльність усіх бізнес-структур федерації. Саме тому Кремль заохочує створення галузійних монополій, що спрощує процес керування економікою величезної країни.

Експерти сходяться у думці, що у разі входження України до МС, нашу економіку чекатиме серйозне випробування у вигляді експансії російського капіталу, підтриманого політичною волею Кремля. Пряме чи опосередковане втягнення українських підприємств в загальноросійські монополії завдасть удару як по пересічним громадянам, як споживачам, так і по бізнесу, у першу чергу – великому. Саме тому більшість українських підприємств (окрім тих, що працюють виключно на російський ринок) скептично ставляться до ідеї МС.

Натомість Зона вільної торгівлі передбачає законодавче обмеження монополій, як державних, так і приватних. Від якого розвитку подій виграють українці зрозуміло.

Червоні традиції

Митний союз (МС) апелює до традиційних радянській системі господарства зв’язків, що не стільки склалися, скільки були відразу закладені при розбудові окремих галузей промисловості. Аерокосмічний сектор тому яскравий приклад.

Проте сильний бік водночас є слабкою стороною пропозиції. Синхронізація цілих галузей кількох держав за схемами, що були актуальними кілька десятиліть тому – не найкраща ідея у світі, що змінюється ледь не щоденно. Зрозуміло, що Росія, яка грає першу скрипку у МС, стане флагманом об’єднаних економік та задаватиме тон розвитку. Гроші, які приносить торгівля нафтою та природним газом, дають право диктувати умови сусіднім країнам та партнерам. Проте на фоні успіхів сировинної економіки кричущо виглядає низька конкурентоспроможність російської промисловості та виробництва.

Що чекатиме на Україну у МС? Головним аргументом прибічників східного вектору є відновлення промислової потуги нашої країни. Слова «відновлення» та «промислова потуга» гіпнотизують людей, проте насправді жодних райдужних перспектив за ними не стоїть. Відновлення виробництва за методами та рецептами Радянського Союзу у ХХ столітті стане наступним кроком у напрямку «стабільності»: попереду чекатиме повна консервація сучасного промислового положення. Жодних стимулів для подолання промислового та економічного відставання не буде – рольовою моделлю для української економіки стане російська, яка так само не знала модернізації.

Митний союз – це не спроба подолати відставання, а бажання тих, хто відстає, триматися разом та робити вигляд, що все відбувається так, як і потрібно було. Але Україна і так занадто довго робила вигляд, що іншого світу не існує. Тепер нам настав час шукати місце серед успішних країн.

Tags Россия Украина