Феномен міської культури

Серед усіх причин проблем українського національного руху (колоніальне та радянське минуле, геноцид, архаїчність, тиск Росії тощо) свідомо чи несвідомо з поля зору зникає одна, значущість якої ще доведеться усвідомлювати. Це – проблематика міської культури, а якщо бути відвертим – ледь не повна її відсутність.

Погляд назад

Власне міська культура невідривно пов’язана з виникненням міст у період Пізнього Середньовіччя та їхнім подальшим розвитком. В історичному плані роль міста в європейськй цивілізації можна заледве применшити. Проте окрім традиційно пильної уваги дослідників до розвитку ремесел та торгівлі, варто зауважити ще одну компоненту, яка перетворила міста із великих населених пунктів на феномен та принципово важливий етап розвитку Європи – формування специфічної міської культури.

Що собою уявляє міська культура? Це сукупність проявів життя поза господарчими процесами, які прямо чи опосередковано об’єднують мешканців, формують не лише їхнє дозвілля, проте й саме уявлення про те, ким вони є.

Безпосередньо у містах як торговельно-виробничих та науково-освітніх центрах відбувалася спочатку концентрація ресурсів (економічних та інтелектуальних), яка зрештою призвела до зміни політичного ландшафту Європи. «Повітря міста робить вільним» — саме із цієї фрази постала модерна доба Старого Світу, яка у результаті низки процесів сформувала відому нам національну картину континенту.

Усвідомлення індивідуальної свободи притягнуло за собою наступний крок – зміну уособлення влади: справжньою революцією стала можливість ідентифікації влади не з особою суверена, а з колективом, фактично – громадою. Інститут громадянства, що виник саме в містах, наприкінці ХVIII – на початку ХІХ століття лише поширився на населення всієї країни. У такому контексті міська культура безумовно включає у себе і формування громадянської самосвідомості.

Дві культури одного міста

Міська культура стала безпосереднім результатом бурхливого розвитку міст епохи Пізнього Середньовіччя та особливо — широкої урбанізації модерної доби. Вирвані зі звичного способу життя, маси колишніх селян, що переслялися у міста, втрачали зв’язок із колективним наративом сільської культури, природніми ритмами буття та, відповідно, позбавлялися відчуття певного соціального контролю, який лежить в основі духовної стабільності особистості. Пошук, який було цим спричинено, став, власне, причиною появи міської культури як певного феномену. Соціологи зазвичай наголошують на протиставленні міської та сільської культур по лінії «інноваційність-консерватизм». Це пов’язано саме із необхідністю зміни стилю життя при перетворенні на містянина.

До чого тут націоналізм, спитаєте ви? Окрім зачатків республіканства, уявити без якого модерний націоналізм неможливо, є ще один важливий фактор. Відповідь криється у двох складових міської культури, які є не характерними для культури сільської, проте є необхідними умовами ефективного націєтворення. Ці дві складові: висока та масова культура.

З об’єктивної точки зору, нація постає у момент самоусвідомлення, яке неможливе без повноцінної культури. Проте повноцінна культура – це не лише фольклористика чи традиції аграрного суспільства. Розвиток нації, як, зрештою, і будь-якої спільноти, неможливий без інтелектуальної роботи та, відповідно, культури високої. Саме висока культура здатна вивести ідею національної спільноти за межі народницьких гуртків та етнографічних уявлень. Зрештою, лише інтелектуальним шляхом можлива постановка цілей національного руху та визначення шляхів до них.

Крім високої культури, що історично формувалася саме в містах разом зі зростанням рівня життя та пов’язаним із цим освітньо-науковим поступом, органічною частиною національної культури є культура масова.

Маскульт теж походить із міста та міської культури. Розрив зв’язків, що його переживали вчорашні селяни, призводив до втрати багатьох орієнтирів. Висока культура міст не могла задовольнити абсолютно усіх через необхідність певних інтелектуальних ресурсів для її усвідомлення. Окрім традиційного майнового розшарування, до складнощів додалася інтелектуальна нерівність.

Подолання нерівності повністю неможливе за визначенням, проте очевидно, що для ефективного функціонування суспільства необхідно зменшувати градус напруги між різними прошарками. Таким чином для задоволеня базових культурних потреб мешканців міста виникла масова культура.

Саме сполучення високої та масової культури являє собою ту новаторську частину культури національної, яка мусить органічно доповнювати традиційну, сільську компоненту.

Місто по-українськи

Що ж ми маємо з міською культурою в Україні? Історично склалося, що абсолютна більшість загальноєвропейських соціальних процесів так чи інакше мали свій українській варіант.

До XVIII століття в Україні розвиток міст (а, відповідно, і міської культури) відбувався органічно та за цілком європейським сценарієм. Проте втрата державності та, як наслідок, послаблення тороговельно-економічних зв’язків України зі Старим Світом, а також політичний тиск, змінили ситуацію. Вже на кінець згаданого століття українські міста переживають стагнацію. ХІХ століття пройшло під знаком остаточної деукраїнізації міст внаслідок напливу імперської бюрократії та військових, а також інших, політичних мотивів. Врешті решт, «століття націєтворення» пройшло для України ледь не у повній відсутності такої компоненти як міська культура.

ХХ століття у світлі змарнованих шансів для національної справи, ситуації не змінило: українська нація не змогла створити повноцінної унікальної культури міст.

Що ми маємо зараз у сухому залишку? В Україні власна міська культура відсутня. Наслідки цього драматичні, якщо не сказати – трагічні. Переїжджаючи у місто, українець з сільської, аутентичної культури, потрапляє в абсолютно нове середовище життя. Міська асиміляція – це вимушена зміна способу життя, яка вимагає пристосування до абсолютно відмінного ритму та інших поведінкових реакцій. Що може запропонувати національний рух, у якості альтернативи існуючій міській культурі (дуже складній, доречі, адже вона є синтезом радянської та сільської культури, з відчутним впливом закордонних традицій – як сучасних, так і таких, що склалися історично)? Зрештою, досі нічого.

Погляд уперед

Попри безпідставний оптимізм деяких «калинових патріотів» та окремих націоналістів, процес націєтворення в Україні не завершено. Певного, нехай обмеженого, відродження зазнала і традиційна культура, і мова, і історична пам’ять. Проте відсутність компоненти міської культури має свій відчутний вплив.

Що наразі потрібно для успіху українського руху та створення у майбутньому національної держави? Україні потрібна висока українська культура та (як її відображення у зменшеному масштабі) національна масова культура. Руч-об-руч із цими процесами (рівно як із загальним економічним розвитком міст) йде зростання рівня свідомості мешканців.

Культурні заходи, підтримка розвитку сучасної музики та культури загалом, книжкова індустрія маскультового напрямку, нові міські традиції українства (відмінні і від нинішніх міських, і від аутентично сільських) – усього цього бракує нації.

Тож найближчими та важливими орієнтирами мають стати розвиток культури міста, як способу організації дозвілля та особистого простору активної частини населення України, яка внаслідок суттєвих вад національного руху, у своїй масі виключена із процесу націєтворення.

Наступна Республіка

Tags культура місто суспільство